Україна входить у вирішальний етап формування власного ринку вуглецевих сертифікатів — інструменту, який дозволяє бізнесу не лише зменшувати викиди, а й отримувати фінансову вигоду за збереження клімату. У 2025 році країна переходить від теорії до практичної реалізації системи моніторингу та звітування про викиди, що стане основою для створення повноцінної системи торгівлі квотами (ETS).
Відповідно до ухваленого у жовтні 2024 року закону про кліматичну політику, держава розпочала реалізацію «дорожньої карти» ETS. Вона передбачає три етапи: підготовчий (2024–2025 рр.), пілотний запуск (2026–2028 рр.) і повноцінне функціонування системи після цього. Уже з січня 2025 року промислові підприємства зобов’язані подавати офіційні звіти про свої викиди парникових газів. Ця система моніторингу, звітування та верифікації (MRV) стала базовою умовою для запуску ринку вуглецевих квот.
Паралельно в Україні формується ринок добровільних вуглецевих сертифікатів — зокрема, в агросекторі. Господарства можуть отримувати сертифікати за збереження вуглецю в ґрунті, скорочення обробітку чи впровадження технологій no-till. Такі ініціативи проходять верифікацію за міжнародними стандартами, як-от Verra або Gold Standard. Проте експерти зазначають: головна перешкода — висока вартість сертифікації, потреба в точних історичних даних і складність процедур перевірки.
Водночас український бізнес дедалі більше відчуває вплив Європейського механізму CBAM, який уже з 2026 року вимагатиме від експортерів до ЄС оплачувати викиди CO₂ або мати підтверджені сертифікати. Для промисловості це стимул переходити на “зелені” стандарти, а для аграріїв — шанс заробляти на екологічних практиках.
Експерти вважають, що 2025 рік стане переломним: це період підготовки, коли бізнес має збирати дані, аналізувати власний “вуглецевий слід” і вибудовувати систему звітування. Повноцінний ринок вуглецевих сертифікатів в Україні очікується у другій половині десятиліття, але саме зараз закладаються його основи.
Україна має потенціал стати регіональним лідером у сфері кліматичних рішень — за умови активної участі бізнесу, прозорого регулювання та державної підтримки проєктів, що скорочують викиди й підвищують стійкість агросектору.
