Ринок овочів та фруктів в Україні залишається одним із найдинамічніших сегментів агросектору, але водночас одним із найбільш вразливих. За структурою виробництва овочів лідирують капуста, помідори, огірки, цибуля та морква – разом вони дають понад 70% усього обсягу, причому основні виробники – саме сімейні фермерські господарства.
У плодово-ягідному сегменті домінують яблука (майже 60% врожаю фруктів та ягід), далі йдуть вишня/черешня, сливи, груші та волоські горіхи.
Попри значні обсяги збору, Україна залишається імпортером базових овочів: лише у 2023 році було ввезено десятки тисяч тонн томатів, цибулі, капусти, моркви, столового буряку, огірків і картоплі, загалом на $344 млн. В овочах виробництво поступово відновлюється, але все ще нижче довоєнних рівнів.
У фруктах ситуація ще контрастніша: Україна щороку імпортує значні обсяги бананів, цитрусових, винограду та горіхів, витрачаючи близько $0,9 млрд на імпорт фруктів і горіхів у 2024 році. Водночас країна активно експортує яблука, ягоди та горіхи – переважно до ЄС (приблизно 80% усього експорту садівництва) та на ринки Близького Сходу, де, зокрема, ОАЕ, Саудівська Аравія та Ірак стали ключовими покупцями українського яблука. Для овочів головним напрямком збуту також є Європа, на яку припадає понад 95% експорту.
За прогнозами НБУ та профільних аналітиків, у 2025–2026 роках очікується зниження врожайності овочів приблизно до 8 млн т та фруктів і ягід — до 1,8–1,9 млн т через погодні ризики та втрату частини насаджень, тоді як картопля може дещо додати – до 20 млн т. Це означає, що залежність від імпорту окремих позицій збережеться, а для експортерів ключовим стане перехід у нішеві, більш маржинальні сегменти (ягоди, переробка, заморожування).
Покращити галузь можна через підвищення врожайності (механізація, краплинне зрошення, сучасні теплиці), розвиток сховищ та холодильних потужностей, розширення експорту з доданою вартістю (перероблені овочі та фрукти) та підтримку малих виробників у сертифікації під вимоги ЄС. Сьогодні урожайність більшості культур в Україні нижча, ніж у провідних країнах ЄС, саме через нижчий рівень механізації та інвестицій, тож головний резерв зростання – не стільки у площах, скільки у продуктивності кожного гектара.
