Український аграрний сектор продовжує проходити через серйозні випробування, але також демонструє здатність до адаптації й розвитку.
Через кліматичні зміни, особливо дефіцит опадів та низькі запаси вологи в ґрунті, багато посівів опинилися під загрозою — цього року рівень вологості став найнижчим за останні 7 років.
Це призвело до зниження врожайності основних культур і змусило фермерів переглядати агротехніку та вибір культур.
Водночас через посуху багато господарств зменшили площі під соняшником та кукурудзою і збільшили площі під зимовою пшеницею. Наприклад, уряд України підвищив прогноз посіву пшениці до 5,2 млн гектарів, щоб компенсувати втрати інших культур.
Це рішення стало реакцією на серйозні втрати в соняшнику через посуху, і аграрії вбачають у пшениці більш стійку альтернативу.
Логістика та витрати на транспорт залишаються одними з основних бар’єрів для ефективного експорту. Через подорожчання фрахту маржа трейдерів скорочується, і багато фермерів затримують продажі, очікуючи стабільності.
Також загальнонаціональні інвестиції у транспортну інфраструктуру та модернізацію елеваторів — це тренд, який набирає ваги у відповідь на проблеми з доступом до портів.
У політичному та нормативно-правовому полі відбуваються важливі зміни. Триває адаптація українського законодавства до стандартів ЄС — зокрема, у питаннях фітосанітарних норм та регуляцій у агросекторі.
Також реформуються механізми підтримки аграріїв, зростає увага до прозорості, державного фінансування й програм розвитку для малих та середніх господарств.
Сектор стає більш спеціалізованим: великі агрокомпанії зосереджують ресурси на ефективних культурах і експортних ланцюгах, тоді як дрібні виробники часто залишаються в ніші локального споживання чи нішевих культур.
Розвиток органічного землеробства також має потенціал — хоч його частка ще невелика, мінімальні втрати під час війни показали важливість стійких методів.
Щодо тваринництва — попри спад у поголів’ї, продуктивність (молока, м’яса) підвищується завдяки модернізації та концентрації на ефективних господарствах.
Але низька рентабельність, високі накладні витрати й логістичні складнощі залишаються істотними викликами для цього напрямку.
Крім того, руйнування Каховської дамби призвело до втрати зрошуваних земель у Херсонській та Запорізькій областях — тисячі гектарів опинилися без водопостачання, що безпосередньо впливає на майбутні посіви.
Це створює ще більший тиск на аграріїв у південному регіоні, де зрошення є критично важливим чинником.
У складних умовах війни та нестабільності сільські громади відчувають нестачу робочих рук, багато фермерів мобілізовані або виїжджають, а деякі землі лишаються через міни чи небезпеку недоступними.
Фермерство в зонах ризику — це випробування на сміливість і витримку.
В цих умовах головними стратегіями стають адаптація, оптимізація логістики, гібридні системи зрошення, стратегічний вибір культур та надійне партнерство з покупцями й фінансовими інституціями.
Ті, хто зможе ефективно реагувати на зміни клімату, підтримувати ланцюги постачання й диверсифікувати діяльність, мають найбільші шанси на успіх.
